Учительський хліб – не цукерочка, або Як журналіст у Луцьку педагогом працював


Доволі часто доводиться чути фрази про те, що у вчителів легка робота й висока зарплата. Мовляв, пів дня у школі відбув – і гуляй собі, маєш купу вільного часу. Хоча насправді все абсолютно навпаки. Повірте, знаю, що кажу, бо я – вчительська дитина. Тому не з розповідей мені відомо, скільки часу й зусиль відбирає ота «легка» робота.

Одне слово, напередодні Дня вчителя ми наважилися на експеримент, аби на власній шкірі відчути, яка то вона – робота вчителя. Нам радо пішла назустріч учителька української мови та літератури ЗОШ №20 міста Луцька Оксана Лебедюк.

Отож, напередодні увечері отримую завдання, себто тему уроку, який маю провести у 9-В класі. «Слово о полку Ігоревім» – давньоруська пам’ятка, перлина українського ліро-епосу». І… починаю панікувати! Тема темою, а я ж майже нічого не пам’ятаю зі шкільної програми, тим паче – з методики викладання.

…Мимохіть згадую свій куценький вчительський досвід. Я – щойно з університету. Цілий дипломований спеціаліст. Учитель української мови і літератури та народознавства. Першовереснева лінійка, квіти, усмішки… І тут настає 2 вересня. Треба готуватися до уроків у п’ятикласників, яких мені довірили. Сідаю за конспект і розумію, що не знаю, як його писати, з чого починати! Збагнувши, що сльозами собі не зараджу, сідаю на ровера й чимчикую до мами. І вона сідає зі мною за підручники та, як тій школярці, по пунктах розписує, що і як треба робити. Паніка відступає. Хоча знову підкрадається наступного ранку, коли переступаю поріг школи. А раптом діти мене не слухатимуть? А раптом їм буде зі мною нецікаво?.. Дякувати Богу, з часом я навчилася і писати конспекти, і захоплювати увагу учнів. Мало того, дуже скоро ми з ними стали найкращими друзями. Втім не раз собі думаю, а що було б, якби не мала мудрих і терпеливих наставників?..

Відтоді сплило чимало часу. Доля завернула мою стежку в зовсім іншу сферу діяльності. І тут – така нагода згадати учителювання. Передовсім беруся читати оте «Слово о полку Ігоревім», адже, крім крилатих фраз на кшталт «мислію по древу розтікатися», «з вами, русичі, хочу голову свою скласти, аби випити Дону шоломом», майже нічого не пам’ятаю. Одне слово, простудіювавши текст і перелопативши купу матеріалів про історичну основу «Слова…», складаю приблизний план-конспект. Це забирає в мене добрих три години! І то я готувалася тільки до одного уроку, а ви кажете – легка робота на пів дня. Вже мовчу про стоси зошитів, які вчитель щодня має перевіряти.
Наступного ранку, переступивши поріг школи, знову відчуваю легкий напад паніки. Та він відступає, щойно зустрічаю усміхнену Оксану Анатоліївну. «Все буде гаразд, я поряд», – підбадьорює. Лунає дзвінок. Діти розсідаються за парти й з неабияким інтересом зиркають на незнайому особу, що всілася за вчительським столом і щось там вичитує у підручнику. «Діти, ви вже звикли, що напередодні Дня вчителя у школі відбуваються усілякі нестандартні події. Старшокласники, наприклад, стають на один день учителями. Сьогодні ж у нас – ще один несподіваний експеримент. Замість мене урок проведе журналістка, – пояснює вчителька. – Запам’ятати, як її звати, вам буде легко, бо вона теж Оксана Анатоліївна. Отож, я сьогодні – гість на уроці. До роботи».

І досвідчена Оксана Анатоліївна сіла за останню парту, а трохи перелякана й зовсім недосвідчена – невпевнено почала урок. Тут маю подякувати дев’ятикласникам, які були напрочуд чемними й активними. Мало того, допомагали та доповнювали мене, висували версії того, хто ж насправді є автором «Слова…», залюбки шукали в підручнику відповіді на мої запитання щодо історичних фактів про твір. А коли ми взялися за текст, самі запропонували читати його вголос «ланцюжком». Аналізуючи зміст, ми разом дійшли висновку, що не знаючи історичних фактів, дуже важко збагнути, кого автор називав соколом, кого – буй-туром і чому слова князя Святослава були золотими.
Працюючи з дітьми, десь посеред уроку зловила себе на тому, що це мені неабияк подобається, що цей контакт і обмін енергією з ними варті і трьох, і шести годин підготовки. І вже навіть не зиркала на годинник. І дзвінок на перерву став не рятівним, а несподіваним! Бо, виявляється, я таки не розрахувала із часом й зробила не все, що планувала. Зокрема – навіть не подумала про домашнє завдання. Хоча з нагоди прийдешнього свята Оксани Анатоліївни поблажливо вирішили його не задавати.
…Діти зграйкою випурхнули з класу, перед тим запросивши мене приходити ще. А я так і лишилася сидіти за вчительським столом разом зі своїми емоціями та недопрацьованим конспектом. Утім, діставши похвалу від Оксани Анатоліївни, повірила, що мені таки вдалося зацікавити дітей і так-сяк упоратися із роботою.

Лунає дзвінок на наступний урок. Досвідчена Оксана Анатоліївна поспішає до учнів, а недосвідчена виходить зі школи з легким запамороченням у голові, приємним теплом у серці, трохи посадженим від незвички багато говорити голосом та думкою про те, що якби носила капелюха, то неодмінно зняла б його і вклонилася вам, шановні вчителі, за вашу нелегку й самовіддану працю заради наших дітей. Зі святом!

Оксана ГОЛОВІЙ

Джерело статті: “https://www.volynnews.com/news/all/uchytelskyy-khlib-ne-tsukerochka-abo-yak-zhurnalist-pedahohom-pratsiuvav/” Об этом сообщает firtka.in.ua со ссылкой на СМИ.

ТОП новости

Вход

Меню пользователя